Японська кухня: естетика харчування
Кухонь світу, віднесених до всесвітньої нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, не так вже й багато. Перлиною цієї колекції є японська кухня. Маленькі тарілочки всіляких форм на столі, невеликі шматочки їжі, які зручно захопити паличками і відправити в рот, оригінальний зовнішній вигляд інгредієнтів, з яких складається трапеза — в цьому виражається прагнення японців до витонченості оформлення та естетики. Японська уважність до деталей простежується і в їх відношенні до їжі: молодим людям подають порції побільше, ніж літнім. Їжа в зимову пору року відрізняється від літньої, а оформлення страв перетворюється на справжнє мистецтво.
Простота і легкість приготування, свіжість продуктів – основи японської кухні. Звичайний продуктовий магазин або елітний ресторан в центрі міста запропонують своїм клієнтам однаково свіжі продукти харчування. В Японії розфасована і пропонована до продажу їжа має термін зберігання не більше доби. Навіть не віриться, що повсюдно улюблена і відома японська кухня колись була закрита для світу через політику національного самітництва, що проводилась до 1868 року.
Історія кухні
Найбільш ранні свідоцтва про японську кухню сходять до часів мезоліту та неоліту, коли основним раціоном японців того часу були риба, різні види пшона, молюски. Ще тоді японці користувалися горщиками, в яких варилися всілякі юшки. Відоме японське блюдо сябу-сябу, яке ще називають «блюдом з одного котла», датується саме тим періодом. Археологи, що проводили розкопки на території Японії, відзначили, що вже тоді люди використовували природні холодильники у вигляді глибоких ям і консервували продукти сіллю.
Головний продукт кухні – рис – в Японії почали обробляти в III столітті до н. е., причому рис був не тільки продуктом харчування, а й грошовою одиницею та мірою винагороди самураїв до кінця XIX століття. Запаси рису говорили про матеріальну спроможності сім’ї. У VI столітті вплив на японську кухню надав Китай. Саме тоді були закладені основи чайної церемонії.
